Світлій пам’яті Світлани Дмитрівни

Прийшла весна, яку ми так чекали,

Чекали дива, сонця і тепла.

Та звістка зла нам серце розірвала,

Пішла від нас людина дорога.

Це вчителька, яку ми так любили,

Для нас вона була як мати, як сестра.

Завжди порадила, допомогла, навчила,

І пам'ять нам про неї дорога.

Пробачте, вчителько, за те, що не зуміли,

Відчути біль, який терпіли Ви.

Не завжди слухали ми Вас, бувало, і не вчили,

Прощення просимо у Вас сьогодні ми.

Проходить час, минають шкільні будні,

Сумує школа, вчителі, сумуєм ми.

Світлано Дмитрівно, ми Вас ніколи не забудем,

І світлу пам'ять будем берегти.

Корицька Уляна

Стежками до рідної школи.

Я пам'ятаю день, як мама вела в перший клас,

Шкільну лінійку, банти і уроки,

Учительку першу: зазнала ж мороки

Із нами малими вона!

Та роки все йшли і невпинно збігали –

Ми виросли,

Вашу науку в майбутнє несем,

Мов перший наш крок,

Не забудемо вас.

І ще не раз повернемось

У наш клас!

Стефанчук Ольга

учениця 11-А класу

Чудовий час – шкільні роки.

Шкільні роки – це чудовий час. Безліч спогадів і прекрасних моментів пов'язані зі школою. Перший дзвоник, уроки, виступи, контрольні - усе це супроводжує мене вже довгі одинадцять років.

Пам'ятаю, коли мама привела мене у школу. Тоді це була ще Загальноосвітня школа №2. На подвір'ї зібралося безліч великих дядів і тьоть, а серед них ми, маленькі розгублені першачки. Було нас 28. Перший дзвоник пролунав, і нас за ручку повели у клас. Так непомітно промайнуло чотири роки у молодшій школі. Здавши наші перші екзамени, ми гордою дитячою ходою прийшли у старшу школу, вже у п'ятий клас.

Звичайно, було важко. Багато нових предметів, нові вчителі і класи, але помалу ми освоїли і це. Наші старші наставники-вчителі допомагали нам у всьому. Показували правильний шлях, вчили, як не допускати помилок, як бути інтелігентними.

Швиденько проходили дні, минали семестри, збігали роки. Ось знову настав час нам переходити на новий, вищий рівень. Здавши екзамени, ми пішли у десятий клас. Цей рік був, напевно, найлегший у школі. Ви запитаєте, чому? Відповідь проста: одні екзамени вже ми пережили, а до інших ще, здавалося б, далеко. Але, знаєте, не так це далеко, як здавалося на перший погляд.

І от ми нашою маленькою і дружною сім'єю вийшли на фінішну пряму. Ми – одинадцятий клас, випускники. Зараз позаду вже сім місяців навчання, які пройшли немовби один день. Залишилось здати кілька екзаменів, і все – випускний.

Шкільні роки пройшли непомітно і швидко. Попереду нас чекає доросле життя і нові пригоди. Ми залишаємо цю пристань і відпливаємо у подорож життя.

Лише одного хочу побажати своїм однокласникам: куди б вас не закинула доля, які б великі хвилі не траплялися вам у вашій подорожі - не опускайте рук. Пам'ятайте слова видатної української поетеси Ліни Костенко «Життя – така велика ковзаниця. Кому вдалось, не падавши, пройти?». Згадуйте своє дитинство, шкільних друзів, які, як кажуть, є найкращими друзями на все життя, і ,звичайно, згадуйте нашу гімназію. Саме вона зібрала нас усіх тут і поєднала на все життя. Надіюся, що цю дружбу ми пронесемо через все наше життя.

Шкільними стежками

Шкільне подвір'я, дзвоник, клас,

Біленькі бантики, косички.

Перша матуся зустрічає нас

Змінить вона усі наші привички.

Перші уроки, літери, слова,

Перші малюнки, невідома книжка.

Усе це показала нам вона,

Наша найперша класна керівничка.

Чотири роки збігли за водою,

Молодша школа випустила нас.

У старший світ дитячою ходою

Прийшли ми гордо вже у п'ятий клас.

Друга матуся взяла нас до себе

Всіх пригорнула під своїм крилом.

Дала знання, які у житті треба,

Була для нас навчальним джерелом.

Нові предмети почали вивчати

І допускали купу помилок.

Усе на світі ми хотіли знати,

Було ще безліч непрочитаних, книжок.

За роком рік проходив досить швидко,

Безліч наук опанували ми.

Та про закінчення замислювались рідко,

Не думали, що скоро треба йти.

І ось шкільне подвір'я, перший дзвоник.

За ручку ми ведемо першачків.

Останній рік наш на пряму виходить,

Цього в дитинстві кожен з нас хотів.

Ще трішки – і здамо усі ми тести,

Напишемо контрольні й ДПА,

І буде випускний на крилах нести

Нас у дорослий світ, в нове життя.

Залишаться позаду всі турботи,

Гімназія нас випустить у світ.

Але, напевно, не поменшає роботи

У наших любих, рідних вчителів.

І ось слова подяки шлемо щирі,

Нехай неквапно йдуть Ваші літа.

А у серцях Ваших, турботних й милих,

Завжди буде присутній 11-А.

Реєнт Христина

учениця 11-А класу

Гімназія

Гімназія - найкращий в світі дім,

Любові й радості багато в нім.

Тут вчителі, немов батьки,

Усіх навчають залюбки.

Наші чудові вчителі

Найкращі в світі на землі.

Директор строгий теж в нас є,

Нас любить більше за життя своє.

Усі ми дружна є сім'я,

І маєм всі одне ім'я.

Гімназіє рідна моя

Тебе ніколи не забуду я.

Наша друга мати

Класний керівник, мов рідна мати,

Про всіх вона все мусить знати.

Ми дуже любимо її,

Хоч все буває у житті.

Ми одинадцятий вже клас

І скоро підемо від Вас,

Поступим в університет,

А у серцях і думах – Ваш портрет.

Ті добрі, лагідні слова,

Що говорили нам щодня

У серці збережемо назавжди –

Лесю Григорівно, це Ви!

Репка Ольга

учениця 11-А класу

Мої гімназійні роки

Час невблаганно рухається вперед, але найважливіші етапи нашого життя завжди залишаються у пам’яті.

Для мене шкільні роки назавжди увійшли в душу. Перший дзвоник.. Перші уроки, вчителі.. Перші шкільні друзі.. Саме тут мене навчили дружити, прощати, бути милосердною, а це так важливо в наш час.

У гімназію я прийшла вже в третій клас. Пам’ятаю, як невпевнено йшла до свого нового класу, де мене радісно зустріла Галина Михайлівна, моя перша вчителька. її щира усмішка відразу викликала у мене довіру. Усі дітки були привітними, і я миттєво з ними потоваришувала.

З усмішкою згадуються усі шкільні моменти. Ми були такими маленькими, а навколо все здавалось таким великим. Інколи ми з дівчатками заздрили старшокласницям, адже вони були такими красунечками, мріяли стати такими ж. Звісно, як і всі діти, ми були трішки бешкетниками. Але не зі зла все було, мабуть просто не розуміли, були дітьми.

Крім веселих спогадів, також були і тривожні. Це наші перші іспити, наші переживання. Ми знали, що це вже перший крок у доросле життя.

За ці одинадцять років взнали стільки нового, цікавого, потрібного. Здається, що усе це було недавно, а пройшло вже стільки років.

Наше навчання в гімназії доходить до завершення. Ми вже випускники, тримаємо за руку наших наступників. Все це так сумно і водночас радісно. Трішки охоплює страх. Що ж буде далі? Що нас чекає в майбутньому?

Наближається наш останній дзвінок, і я розумію, що він останній, що шкільних дзвінків більше не буде, не буде більше школи, вона залишиться лише в пам’яті, в моєму серці. Я вважаю, що гімназійні роки забути не можна ніяк. Саме гімназія – поштовх у життя, доросле життя. В шкільні роки приходить перша любов, перше розчарування. Тут ми пізнаємо себе, наші головні життєві цінності.

Ми усі розбіжимося, але завжди будем пам’ятати, де почалося наше дитинство. Всі роз’їдемось, а через роки, зібравшись разом, будем згадувати найкращі роки. Шкільні роки.

Сівчук Олена

учениця 11-А класу